Поліна нічого не робила, щоб бути красивою, - її пишнота була дана їй природою. Ні отрок, ні чоловік, ні старець не могли пройти повз прекрасну дівчину. Спокушена вчителем сольфеджіо, Попелька (так звали її батьки) невдовзі стала Музою письменника. Потім митця. Потім талановитого скрипаля. У її русі – з рук до рук – ховався пошук. Пошук того абсолюту, який робить любов – взаємною, щастя – повним, красу – вічної, схожа на «Пісні Пісень» царя Соломона.