Сюжет цієї хроніки викликає у пам'яті «Московські казки» Олександра Кабакова та цикл реалістично переказаних казок молодої київської письменниці Ади Самарки. Загальний прийом у літературі, яка засвоїла відкриття постмодернізму, лежить на поверхні. І все ж таки кожне накладення міфу на побутовуху, вічного на миттєве, надає навколишньої дійсності нового відсвіту. Олексій Андрєєв багато років працював як письменник-сатирик, і історія облоги овдовілої Олени в садибі, успадкованої від чоловіка — воротила Трояновського,— набуває рис. Але для нинішньої гумористичної естради в ньому забагато агресії та соціальних узагальнень. Бій номенклатури всякого штибу за пародійну цитадель викликає сміх якийсь безрадісний і неспокійний…