«…– Ви продаєте штучні квіти та парфуми, – засміялася я. – Чому? - Тому що мене не цікавить, чим ви тут займаєтеся, - пирхнула я. – Напевно, ваш бізнес нелегальний, інакше ви звернулися б до міліції за допомогою. Але ви вважали за краще приватне агентство, значить, у вас рильце в гармату ... Добре, що всю цю фразу я видала французькою мовою, яку мій милий Ларчик не розуміє! А то його обурення перевалило б за шкалу допустимого і від мене б нічого не залишилося! Але співрозмовника моя фраза лише злегка здивувала – він підняв брови, і потішила, бо він раптово розреготався. – А вам палець у рот не клади, – промовив він, коли заспокоївся. - І це добре. Моя Етель така сама. Хоча нічим поганим я не займаюся. — Ну, це хто як розуміє, — посміхнулася я. Іноземець мене почав розважати. Таке собі напівдитяче, наївне нахабство! – То що у вас із Етель? Тільки якщо вона збиралася заміж, передумала, а ви вже напружилися настільки, що не можете піти на задній човен і вирішили впхнути мене нещасному нареченому, я не згодна! — Якби все було так, — розвів він руками. - Але нажаль! Все набагато страшніше та гірше!…»