«Незабаром після весілля я купив лікарську практику в Паддінгтоні. Колись справи у старого, доктора Фаркуера, який мені її продав, йшли чудово, але потім вік і хвороба - він страждав чимось на кшталт танцю святого Вітта - призвели до того, що пацієнтів помітно поменшало. Люди, і це природно, виходять із принципу, що сам лікар хворіти не повинен, і з підозрою ставляться до лікувальних здібностей того, хто не може прописати собі потрібні ліки…»