Джерело, з якого черпає Зінаїда Міркіна внутрішню тишу і силу для своїх віршів бездонний. Але щоб стояти поряд з ним, потрібно померти для самого себе, для всього несправжнього в самому собі. Якщо ти хоч щось наносне, поверхове в собі не зжив, то обов'язково відкинеш тінь на джерело і замутиш його. До кінця не перетворена душа повинна надихатися чимось зовнішнім, щоб скласти вірш, а перетворена прагне якнайповніше замовкнути. Через мовчання і приходять вірші з останньої глибини, як переклад з Божественної мови на людську.Рекомендується для широкого кола читачів.