«Літній московський вечір. Велорикша їде бульварним кільцем. Сонячне світло грає в нікельованих спицях коліс. Вадик розвалився в колясці, у руці пляшка з пивом. Сашко крутить педалі, іноді обертається, поглядає на друга; потім дивиться вперед, на алею Чистих ставків. Вадик. Який був день! Подивися, Сашенько, подивися, любий, як милостива до нас природа! Скільки тепла, сонця, зелені! Початок літа! Все воскресає, ворушиться, крехтить! Все хоче жити! Природо-мати, ти намагаєшся розбудити нас, твоїх синів! Ти кажеш нам: хлопці, не журіться, не в грошах радість! Подивіться, скільки довкола дівчат! Дівчата одягли спіднички та кофточки коротше, щоб кофточки їх трохи задиралися при ходьбі, а спіднички трохи опускалися… і задиралися, і опускалися – начебто випадково, ненароком… (Кричить.) Дівчата, прошу вас будьте скромнішими! Я можу не всидіти в кареті!»