«Досить, Олено, годі, не плач. Бо подумають, що ти не так відчуваєш горе, як виявляєш його». – Вільям Шекспір «Все добре, що добре кінчається». Діапазон алюзій Мони Авад простягається від шекспірівських п'єс до «Страху і огиди в Лас-Вегасі» Хантера Томпсона та «Іствікських відьом» Джона Апдайка, поєднуючи в собі дотепну сатиру, і дотепну сатиру та магічний реалізм. Міранда – викладач у коледжі та блискуча актриса в минулому. Її кар'єру було зруйновано нещасним випадком – вона буквально впала зі сцени. Тепер їй болить спина. Спина та ноги. І стегна. Насправді біль усюди. Незважаючи ні на що, її мета – поставити зі своїми студентами саму неоднозначну п'єсу Шекспіра «Все добре, що кінчається добре» замість улюбленого театрами «Макбета». Так починається ця подорож спотвореними реальностями Міранди, сюрреалістичне дослідження хронічного болю, теми дружби та сили жіночого початку.