Я чекала на нього чотири роки навіть після всього, що він зробив. Дивне було почуття. Ви коли-небудь пробували нагодувати озлобленого, бездомного пса? І не просто кинути йому буханець хліба, а з руки, простягаючи його на свій страх і ризик, не знаючи, що наступної хвилини на тебе чекає. Усі чотири роки я простягала розкриту долоню з моїм уже й без того змученим серцем. Але настав момент істини, а я не впевнена, що мене не вкусять. Мені страшно…

Містить нецензурну лайку.