У очах безсмертного мелькали поперемінно кепкування і гнів. Перед ним сидів індивідуум, що вважав, що досяг вершини людського буття. Своїми грошима мисливець за безсмертям гордився, немов врятував півсвіту від смерті. На ділі він боявся перед неминучим. Дивлячись на скукожившегося від страху за власне життя старого, безсмертний подумав про те, що не хоче бути вічним на землі. Він тільки зараз зрозумів, що не зможе запропонувати таку жалюгідну долю улюбленій жінці. Тепер він знав, що займеться витяганням зі свого генома зайвих фрагментів. Він хотів бути людиною. Адже це так не просто. Йому ще доведеться вчитися.