Історія неофіційного російського мистецтва останньої чверті XX століття, розказана свідком подій. Приїхавши з журналістським завданням на перший аукціон «Сотбіс» в СРСР у 1988 році, Ендрю Соломон, не знаючи ні російської мови, ні особливостей пізньорадянського життя, виявляється спочатку у сквоті у Фурманному провулку, а потім у гущавині художнього життя двох столиць: нелегальні вернісажі майстерень та на пустирях, заборонені концерти гуртів «Середньоруська височина» та «Кіно», «поїздки за місто» Андрія Монастирського та перші виставки вітчизняних зірок арт-андеграунду на Заході, коло Іллі Кабакова та «Нові художники». Як сумлінний дослідник, Соломон намагається описати та пояснити зашифроване для зовнішнього погляду радянське неофіційне мистецтво, принагідно розповідаючи захоплюючу історію культурного вибуху епохи перебудови та описуючи людей, які опинилися в його епіцентрі.