Свою нову книгу Людмила Улицька назвала дуже провокативно – непроза. І це частково лукавство, тому що і сценарії, і особисті щоденники, і мемуари, і п'єси читаються як єдина розповідь, тема якої життя як театр. Паперовий, не відокремлений від письменницького ремесла. “Реальність вислизає. Все гостріше відчувається кордон, і раптом ми виявляємо, наскільки важливими є деталі особистого минулого, як багато було всього дано – і радостей, і страждань, і знання. Великий театр життя, в якому головне, що залишається, – текст. Я займаюсь текстами. Що з них суттєво, а що ні, покаже час”. (Людмила Улицька)