Автори альманаху сміливо працюють із сюжетами та колізіями, з метафорами та з алегоріями, з самою формою тексту, з його ритмом, з його диханням. Тут є і гротеск, іронія, і філософія, і лірика. Тут миготять інші планети та екзотичні острови, а зовсім поруч виявляються цілком відомі, суто земні пейзажі… Тут є все, щоб довести, що фантастика не заблукала в трьох соснах примітивних сюжетів, що Попелюшка ще жива і готується до нових звершень.

«Попелясто-синє небо, що втратило блиск, назавжди перетворившись на сірий серпанок, і криваво-червоне сонце, що спалює рослини і повітря, спостерігали за Землею, що відновилася після жахливих подій. Багато десятиліть тому розпочалася війна. Ненависть, що переповнює серця людей, позбавила їх розуму. В одну мить людина все знищила сама: міста перетворилися на руїни та цвинтарі, річки — на кислотні береги, а моря — на безкраї піски. Але навіщо це все було? Люди досі борються один з одним, але зброї у них більше немає, воно все було знищено триста років тому вогненною хвилею, сонце все спалило, перетворивши планету на пустелю…» (Тетяна Геніс.)