Джек Вільямсон (1908–2006) прожив майже сто років і не припиняв працювати до кінця. Його письменницька кар'єра, найтриваліша за історію наукової фантастики, налічує близько вісімдесяти років. У його ранньому оповіданні, надрукованому в першому науково-фантастичному журналі «Amazing Stories» у 1928 році, відчувався вплив Абрахама Мерріта. Вільямсон став одним з найбільших авторів 1930-х років, публікуючи в "Astounding Stories" такі блискучі "мисленні експерименти", як розповідь "Народжений сонцем" ("Born of the Sun", 1934), де з'ясовується, що планети - це яйце і Земля ось-ось проклюнеться. Вільямсон також віддав данину ранній космічній опері, випустивши цикл Космічний легіон (Legion of Space). Крім цього він написав "Легіон часу" ("Legion of Time", 1938), де підкреслив значення дрібних моментів, названих віссю Джонбар, від яких іноді залежить весь перебіг життя. У циклі про Сіті (Seetee), створений у 1940-х роках, Вільямсон розвинув ідею позаземної цивілізації. У цей період він опублікував ще одну значну роботу, «Гуманоїди» («Humanoids», 1948), в якій торкався проблеми надпослужливого штучного розуму. Твори Вільямсона часто опинялися передовому краї науки. У романі «Острів дракона» («Dragon's Island», 1951) розглядалася генна інженерія, цю тему автор продовжив у «Насіння людському» («Manseed», 1982). Вільямсон до кінця життя продовжував здобувати премії. Нижченаведена повість становить першу частину його роману «Відродження Землі» («Terraforming Earth»), відзначеного премією Джона Кемпбелла в 2002 році.