«Моя особиста рідня була шалена і різноманітна. Страшенно різноманітна щодо заскоків, фобій, порушень моралі, шалених претензій один до одного. Не те щоб грона скорпіонів у банку, але вже й не сльози Господні, ох немає. З кожним з моєї рідні, говорила моя бабуся, "розмовляти можна, тільки наївшись гороху!"». Діна Рубіна пише про рідних та близьких людей з гумором, самоіронією, оптимізмом, образно та емоційно. Згадує свою численну рідню і ділиться історіями про чоловіка Бориса Карафелова, про сестру Віру, про бабусю Рахіль, і навіть про улюбленого вихованця Кондрата. Центральне місце книги присвячене батькам – мамі та татові Діни Іллівні. «"Не викреслюй мене зі списку!" – раптом згадую я, і стою оглушена, не витираючи сліз, під квітучими деревами, під найлегшими хмарами, – посеред життя, весни, сонячних плям на тротуарі, що снують-звіристих у кронах мигдалю птахів…»