У якомусь сенсі вся новітня історія Росії нагадує один суцільний стендап (добре, що поки що не сітдаун). Саме ця думка відвідує при знайомстві з пригодами жителів міста К. Приводи для сміху розсипані по всіх сторінках повісті. Сміятися тягне по-різному: то бешкетно, то гірко. Комусь вигадане місце над російською річкою нагадає цілком конкретний населений пункт, хтось розгляне у ньому риси багатьох провінційних міст. Мають рацію і ті, і інші. Автор переконаний у тому, що про серйозні речі можна і треба писати по-різному, зокрема, як в «Історії міста К.». А що ви думаєте?..