Академічний консенсус свідчить, що впроваджений у 1930-ті роки соцреалізм звів нанівець ті сміливі формальні експерименти, що відрізняли радянську авангардну естетику. Представлена збірка пропонує ускладнити, скоригувати або, можливо, навіть переписати цей головний наратив за допомогою свого роду археологічних вишукувань у сферах музики, кінематографу, театру та літератури. Замість того, щоб зосереджуватися на панівних тенденціях, автори книги звертаються до роботи маловідомих аутсайдерів, творчість яких навмисне або з волі нагоди відхилялася від домінантного художнього методу. У центрі уваги збірки – значимість цих аутсайдерів у формуванні культурної традиції, а також пластичність соціалістичного реалізму як естетичного методу, його сприйнятливість до сторонніх естетичних домішок та невизначеність його кордонів. Щоб артикулювати більш багатогранне розуміння цього періоду, автори виводять на перший план саме непослідовності та внутрішні протиріччя цього методу.