«…Мабуть, із Вітьки вийшов би непоганий перекладач. Але він хотів бути лише письменником, вирішивши собі, що з розвитку національної непальської культури не убудет. І тим самим поставив жирну крапку в суперечці між совістю та марнославством. До того ж він вважав, що світ настільки величезний, що навряд чи якийсь непалець колись прочитає Вітькині творіння і прилетить до Росії, щоб справедливо намилити йому шию. Для цього потрібно було, щоб Вітька став десь поруч із Львом Товстим, щонайменше. Але він на це місце не претендував, втім, як і непальські колеги. Пам'ятаю, я тоді подумав, як, по суті, легко всю світову культуру перетворити на хаос…»