Автор цієї книги – один із трьох відсотків фронтовиків, хто, прийнявши бойове хрещення влітку 1941 року, дожив до Перемоги. Проривався з «котлів», захищав Лузький рубіж та Дорогу Життя, брав участь у кривавих штурмах Синявинських висот (де від усієї його батареї залишилося лише п'ять бійців), з боями пройшов від Тамані до Праги. Воював і в саперах, і в піхоті, і навідником в артилерії, і командиром самохідки Су-76 в єдиній на всю Червону Армію козацької пластунської дивізії. Це не таке потужне, як хотілося б, протипульне бронювання, пожежонебезпечність бензинового двигуна та відкрита бойова рубка. Вона не захищала від стрілецького вогню згори, від закидання гранат. Все це доводилося враховувати у бою. Із-за брезентового даху словохоти привласнювали нашим Су-76 грубуваті прізвиська: "голозадий Фердинанд" або "сучка". Хоча з іншого боку, та ж відкрита рубка була зручна у роботі, знімала проблему загазованості бойового відділення під час стрільби, можна було легко залишити підбиту установку. Тому багато самохідників були закохані в СУ-76, ми її ласкаво називали “сухариком”». у боях, але не згорілого живцем.