«Дзвінок пролунав, коли Андрій Петрович втратив уже всяку надію. – Доброго дня, я за оголошенням. Ви даєте уроки літератури? Андрій Петрович вдивився в екран відеофону. Чоловік під тридцять. Строго одягнений - костюм, краватка. Усміхається, але очі серйозні. У Андрія Петровича екнуло під серцем, оголошення він вивішував у Мережу лише за звичкою. За десять років було шість дзвінків. Троє помилилися номером, ще двоє виявилися страховими агентами, які працюють за старою, а один поплутав літературу з лігатурою…»