«…Через п'ятнадцять хвилин «Опель» зупинився близько дев'ятиповерхівки. Громила в шкіряній куртці вийшов і спокійною ходою перевальцем попрямував до під'їзду. — Треба б дізнатися конкретніше, куди він прямує, — сказав Шумілін. — Сиди тут, я сама, — Лариса рішуче відчинила дверцята машини. — Чому ти? — Бо жінка викликає? менше підозр. І вона, запахнувши плащ, попрямувала слідом за незнайомцем. Увійшовши в під'їзд і розглянувши його поблизу ліфта, Лариса мимоволі здригнулася. Сірі очі витрішкуваті і сильно висунута вперед щелепа на зразок переда електровоза західних залізничних експресів не віщували нічого доброго тому, хто ризикне залишитися з цією людиною наодинці. А саме це потрібно було зробити Ларисі…»