Цей щоденник російської жінки середнього класу 1988 року, який закінчується поїздкою до Нью-Йорка, з якої вона, очевидно, не повернулася додому, є безперечною нудою. Ромін, яка зараз одружена з американцем і живе в Південній Каліфорнії, представляє себе «неодруженою» середнього віку, яка шалено шукає зустрічі з «ним»; її реклама про себе зазначає, що вона "непогано складена", має "досить гарні" руки та посмішку, яка "виглядає добре". Але з іншого боку, вона «не з тих, хто може бути спокійною і щасливою, якщо є привід трохи страждати». Донька вченого, яка виховувалася в сім’ї з покоївкою, ця номенклатурниця продовжувала насолоджуватися певним комфортом, будучи дорослою, викладаючи у видавничо-журналістській школі в Москві. Але ми практично нічого не дізнаємося про явно необтяжливу роботу Ромін, оскільки вона більше налаштована на плітки про свої романи, свого неприємного першого чоловіка та любовні зв’язки своїх друзів і жалюгідні шлюби. Щоденник повсякденного життя російської жінки мав би великий інтерес, якби його писав хтось менш егоцентричний, ніж Ромін.