«Та ні, не та кухня, яка літературна, а та, яка звичайна, шестиметрова, де чай п'ють і рідше - горілку, та й те й інше все рідше, і судять про все докладно і (мій дім - моя фортеця) ) безоглядно хоробро. Не пожерти, то хоч потриндіти; а в літературі хто ж не фахівець. Як там звали хлопця, який накатав «Школу лихослів'я»? не пив він нашого чаю, не сидів на кухоньках, засунутий щільно і глухо, як у танку. Кістки моєму – білих снігів Кіліманджаро, вчись, пірання…»