Того ясного зимового ранку, коли господиня будинку розпусти затиснула обличчя Мейглін у своїх м'ясистих, пахнучих духами долонях, дівчинка охочіше воліла б померти. Заплющивши очі, Мейглін мовчки терпіла, а оцінюючі пальці господині обмацували її ніжну юну шкіру і чіпали завитки блискучого темно-коричневого волосся. Ні, гострі нігті, що впивалися їй у тіло, не були кошмарним сном. Мейглін пригнічувала в собі жах і щосили намагалася не заплакати. Тільки остання дурна могла б тішити себе надією, що їй вдасться розжалобити господиню і зберегти невинність. Нехай її груди тільки-но почали округлятися, а стегна під подертою спідницею залишалися по-хлоп'ячому вузькими, один із вчорашніх відвідувачів посміхнувся і підморгнув їй. Мейглін виконувала чергове доручення і пробігала повз нього, розчервонівшись від поспіху. Він помітив дівчинку і підморгнув їй. А господиня помітила його інтерес.