Юрій Поляков не боїться постати перед читачем у розвитку. Його помилки, помилки, метання, спокуси, розчарування походять не від бажання пристосуватися, припасти, «вбудуватися», а від прагнення розібратися в тому, «куди тягне нас доля подій?». По суті той шлях, який за минулі тридцять років пройшов молодий «прогресивний» прозаїк, який намагався лікувати радянську владу за допомогою агресивної правди, пройшла і вся частина нашого суспільства, що думає. Ми зрозуміли: якщо на кайданках вигравірувано слово «свобода», вони від цього не перестають бути кайданками. Ми всі змінилися. У цьому томі увійшли інтерв'ю з 1986 по 2005 р.