Їх доросле життя починається у вісімдесяті. У Олександра Акентьєва прізвисько Палітурка не тому, що він працює в палітурній майстерні. У нього талант виходити сухим із води. Його могли б відправити до Афганістану, але він одружується з дочкою високопоставленого військового і робить стрімку кар'єру в міській адміністрації. Його однокласник Кирило Марков – сам син великого начальника, але не прагне стати на вторований шлях батька. Інститутський приятель Маркова – Вадим Іволгін тягне інженерську лямку, ледве зводить кінці з кінцями і один виховує доньку. Дівчинка тяжко хвора, операція можлива лише за кордоном. Шанс врятувати дитину з'являється, коли з Англії несподівано приїжджає колишня дружина Вадима, яка кинула їх кілька років тому. Але місто, де вони народилися, рано чи пізно поверне собі дітей білих ночей.