У чотирнадцять – ти вже не дитина. Розумієш більше, людей знаєш краще, відчуваєш природу тонше. Діма йшов на довге соболине полювання з однією думкою: з першим убитим звіром він перетвориться і повернеться до міста справжнім чоловіком. Провідник у дорослий світ – дядько Микола Миколайович, який вміє читати сліди на снігу краще, ніж Діма читає свої книжки. Допоможуть юнакові і балагур Артемич, і мисливець мимоволі Вітя, і чуйна лайка Тамга – але одкровенням стане зустріч із невловимим вороном. Багатоденна соболівка – пригода, про яку можна розповідати однокласникам не день і не два. Найкращий момент – ось він: Діма прицілюється в юркого звірка, натискає на спусковий гачок, радісно кричить: Headshot! – все ніби у комп'ютерній грі! Чи міг хлопець уявити, що воля і мужність знадобляться йому зовсім не для цього, а ділитися з друзями доведеться зовсім іншими історіями? У «Вороні», як і в інших своїх повістях «Доброго дня, брате мій Бзоу!» і «Куди йде кумуткан», Євген Рудашевський створює своєрідний безмовний діалог двох головних героїв – людини та тварини. У поведінці цих «співрозмовників» у їхній долі є щось невловимо спільне. Можливо, це необхідність подолати важку мить заради подальшого життя, а може, самотність відбулася від зграї, самотність істоти, яка вперше покинула затишне гніздо. Ілюстрації Петра Захарова вторять настрою книжки і загострюють той внутрішній конфлікт, який переживає головний герой. Повість «Ворон» легко стане один ряд із творами Джеймса Фенімора Купера та Віталія Біанки, і при цьому вона виразно, беззастережно сучасна. Діма – плоть від плоті ХХІ століття. Природа для нього не майстерня і не храм: і сам він, і ворон, і незліченні дерева в тайзі, всі вони – мешканці спільного дому, єдиного і безцінного.