Кумуткан – це недосвідчене дитинча байкальської нерпи, якому звідусіль загрожує небезпека. І головний герой повісті, тринадцятирічний Максим, схожий на кумуткана, коли мама, залишивши його, їде на буддійські вчення. У той же час зведена сестра Аюна називає себе спадковою чорною шаманкою, а рідний дідусь, колишній полярник, судячи з усього, навмисне ловить нерп для якихось страшних дослідів… Повість Євгена Рудашевського насичена контрастами, вона розповідає про життя сучасних іркутських підлітків. колориті сибірських дворів – і захоплює читача так, що виринути з неї вдається лише перевернувши останню сторінку. Дитинство як час пригод, двір як поле битви, екзотика, що стала для героїв буденністю, - все це знайоме за радянською класикою, чи то «Дитинство Чика» або «Бронзовий птах». Тільки іскандерівські хулігани ніколи не назвуть свого куреня «Мінас Моргулом», а рибальські піонери не копатимуться у власних почуттях, шукатимуть в інтернеті адресу зниклого батька. Молодий письменник Євген Рудашевський (народився 1987 року), лауреат -журналістськи скрупульозний: якщо в книзі «Доброго дня, брате мій Бзоу!» дбайливо вимальований абхазький побут, то в повісті «Куди йде кумуткан» з великою увагою до деталей описані бурятський фольклор та звички байкальських нерп. Автор сам кілька років працював в іркутському нерпінарії і пише про цих дивовижних тварин із любов'ю та знанням справи. Але важливіше за рідкісні факти – багату, живу мову: продовжуючи кращі традиції підліткової прози, текст Євгена Рудашевського вбирає в себе багато сучасних реалій, перетворюючи рясно поп-культурне сміття на літературу, що має право на довге життя. А експресивні ілюстрації Петра Захарова роблять книгу виданням, гідним поповнити бібліотеку найвибагливішого читача.