Кожна жінка мріє про щастя, але його треба не тільки здобути, не тільки зберегти і захистити, але постійно ростити і вести вперед, бо будь-яка зупинка на обраному шляху – початок вмирання. Але вже так влаштований Жіночий Світ, що всі стежки в ньому – нехоже. Ніякий чарівний клубочок дорогу на щастя не вкаже, за підручниками та картами її не прокладеш. Добре, старші можуть хоча б навчити, як відрізняти твердий ґрунт від небезпечного багна, аби знайти того, хто погодиться вчити. У Арини та Ганни така вчителька знайшлася – сама Велика Волхва. Її навчання дорогого коштує, а життя влаштовує свої «практичні заняття» і визнає лише дві оцінки: засвоїли матеріал – вижили, ні – кров'ю візьме. І добре, якщо тільки твоєї. Так, обов'язок чоловіків - оберігати і свою жінку, і дітей, але не завжди можна покластися на міцне плече - іноді доводиться прикривати чоловікам спину. А коли чоловіки хтось у поході, хтось поранений, жінки самі заступають на чоловіче місце і вирішують ніжні питання. І там беруть до рук не жіночу зброю, а військове залізо. Ще як воюють, коли стати в той лад більше нема кому. І немає у них ні права, ні часу на муки про «сльози дитини», коли власних дітей того і дивись кров'ю вмиють. Але й себе в цій битві втрачати не можна, треба вчасно повернутися назад, до свого чоловіка. І не помилитися при цьому хто свій, а хто чужий.