Визнаний класиком за життя, Вуді Аллен знімає в рік по фільму, а то й по два, і регулярно виступає з оркестром, граючи на кларнеті джаз початку XX століття. Проте істинною своєю пристрастю Аллен вважає твір оповідань. «Якби я раптом не міг робити кіно, - каже він сам, - я б не надто засмутився, але без письмового столу не протягну і тижня». Можливо, ніхто в Америці не писав так смішно з часів Марка Твена, так ніжно з часів Хемінгуея, так сміливо з ухвалення Декларації незалежності.