«…Дієрдре побігла слідом за своїм батьком, повертаючи вулицями і піднімаючись кам'яними сходами, поки вони, нарешті, не дісталися до вершини міської стіни на краю моря. Дівчина зупинилася там поряд з ним, вражена видом, що відкрився. Перед нею ніби розгортався найжахливіший її кошмар, видовище, якого вона ніколи не бачила у своєму житті: все море на горизонті було чорним. Чорні кораблі Пандезії, розташовані так близько один до одного, що вони покривали воду, здавалося, охопили цілий світ. Найгірше те, що вони всі направили свою єдину силу прямо на її місто. Дієрдрі застигла, дивлячись на смерть, що наближається. Вони не мають шансу захистити місто від флоту таких розмірів: ні за допомогою їх мізерних ланцюгів, ні за допомогою мечів. Коли перші кораблі досягнуть каналів, вони б утворити пробку і, можливо, затримати їх. Можливо, вони змогли б убити сотні чи навіть тисячі солдатів. Але не мільйони, які вона бачила перед собою…»