…Страшне одкровення дихнуло йому в обличчя. Окремі частини мозаїки нарешті зійшлися… Поки розум відхрещувався від неймовірності збігів, він відкинув кришку рояля. Руки, торкнувшись клавіш, самі прочитали всю історію цілком. Ось він - вузький коридор, відчинені двері, вікно в бірюзовий світ щастя ... Бунтівні акорди раптом розбили тактику метра, буревісником прокричали кварти, ажурна перш за мелодія. Все зайшлося в аритмії страху: тріск, дзвін, жах… На місці вікна – лютий оскал кривого дзеркала. Відморозки, виродки, шістки… Виконавці. Старого вбивали довго. Вже зламані всі накопичення, вже розтоптано унікальну бібліотеку... Все марно. Вони гасили сигарети про його заплющені в жаху повіки: де диск?.. де?! де-е-е?.. Убивчі ефекти крайніх регістрів він обірвав на півоклі. І – вибіг геть. У цей момент він ненавидів рояль, його мало не вивернуло від глумливих звуків. Він утік геть від податливих клавіш, від свого яснослухання, від самого себе.