Як відомо, казкарі пишуть казки. А наш казкар малював картини і називав їх казками. Він нагадував своїм виглядом стародавнього суфія, що відкрив двері із середньовіччя в сьогоднішній день. А ще він любив літературу, міцні цигарки та добре заварений чай. Знав ціну чоловічій дружбі та гарним поетичним рядкам. Словом, мешкав серед людей, не перестаючи бути казкарем. А ще тут описана та незвичайна процедура похорону поета Аліаді Вахіда, яка справді відбулася 1965 року в місті Баку. Художника та поета пов'язувала міцна дружба. Як це зазвичай і буває у таких історіях, тут немає імен. Є лише канва подій. Імена просто вгадуються. У цьому образі казкаря відразу ж дізнається художник Саттар Бахлулзаде.