Бенедикт Спіноза – основна, віхова фігура в історії світової філософії. Вчення Спінози продовжує розпочаті Декартом революційні рухи думки в європейській філософії, заперечуючи цінності минулих століть, середньовічну релігійну догматику та незаперечність авторитетів. Спіноза був філософським бунтарем свого часу; за вільнодумство та вільнодумство від нього відвернулася його ж громада. Спіноза став ізгоєм, переслідуваним церквою, що, однак, не похитнуло ні його поглядів, ні складових його вчення. У світовій філософії були мислителі, яких відрізняв поетичний стиль; були ті, кого вирізняв піднесений пафос; були ті, кого відрізняла простота викладу матеріалу чи, навпаки, складність. Однак не було в історії філософії такого аргументованого, «математичного» філософа. Філософія для Спінози – щось більше, ніж людина, її думки та почуття, і тому у філософії немає місця людському. Спіноза навмисно ігнорує будь-яку людяність у своїх роботах, залишаючи лише голі, геометрично вивірені, відточені докази, схолії та короларії, з яких складається одна з найдивовижніших філософських систем в історії.