Анатолій Васильович Луначарський (1875–1933) був особистістю багатогранною і тому неординарною, і, як підкреслює автор у своїй роботі, звідси й крайня складність у трактуванні його позиції. Його називали романтиком і утопістом, він помітно виділявся серед інших партійних функціонерів своїми ідейними пристрастями, які сильно відрізнялися від російського варіанту марксизму. Саме його світогляд, вважає автор, робить Луначарського однією з найсуперечливіших постатей у більшовицькому керівництві, найбільш схильному до критики з усіх боків.