«У те спекотне та зловісне літо горіло все. Горіли цілі міста, села та села; ліс і поля вже не були їхньою охороною: покірно спалахував сам беззахисний ліс, і червоним скатертиною розстилався вогонь по висохлих луках. Вдень у їдкому диму ховалося багряне, тьмяне сонце, а ночами в різних кінцях неба спалахувала безмовна заграва, вагалася в мовчазному фантастичному танці, і дивні, невиразні тіні від людей і дерев повзали по землі, як невідомі гади. Собаки перестали брехати привітним чаєм, що здалеку кличе мандрівника і обіцяє йому дах і ласку, а протяжно й жалібно вили, або похмуро мовчали, забившись у підпіллі. І люди, як собаки, дивилися один на одного злими і зляканими очима і голосно говорили про підпали та таємничі палії…»