У прозі Леоніда Андрєєва химерно переплелися трепетна емоційність, прискіпливий інтерес до повсякденності російського життя та часом ірраціональний страх перед кошмарами «залізного віку». Любов і смерть, жорстокосердя і духовна стійкість людини – ось головні теми її повістей та оповідань, які стали одним із найвищих досягнень російської літератури початку XX століття.