Анотація: Ти чуєш це щоночі, коли лягаєш спати. Ти чуєш це щоночі, коли спиш. Ти чуєш це щоночі, коли схоплюєшся у своєму ліжку, притискаючи ковдру до грудей, намагаючись хоч якось захистити себе від цього кошмару. Це нічний вітер співає примарну колискову, і місяць підспівує йому срібним голосом. Це істоти, що замуровані в товстих стінах будинку, намагаються розмовляти з тобою. Це невідомий бог, який живе у підвалі, кличе щоночі до себе. Схоплюєшся з ліжка, і деякий час дивишся в темряву, намагаючись судорожно ковтнути, намагаючись пустити повітря в легені, що ослабли від крику. Мовчки стоїш у темряві, прислухаючись до голосів, які шепочуть тобі про те, що вони хотіли б зробити з твоїм тілом, твоєю кров'ю та плоттю. Ти стоїш у темряві і намагаєшся почути знайомі, звичні звуки — цокання будильника, потріскування шпалер, сумну пісню цвіркуну за вікном. Ти майже переконуєш себе, що чуєш ці звуки і більше нічого. Це відбувається щоночі, і це турбує тебе. Ти не знаєш, що відбувається зараз із тобою та твоєю родиною. Ти нічого не робиш — просто пливеш за течією, не роблячи жодних спроб вирватися з цього будинку. Ти поки не знаєш, що чекає на тебе — але якби ти знав, якби тільки знав…