Набат і полум'я. Гул площі та шепіт кохання. Портрети чужих доль і крик серця. Яскравий прапор на труні мертвої доби – і живі голоси, що прорізають золотом, суриком, кіновар'ю товщу мороку всесильного часу. Чотири стіни незримого храму. Шістнадцять фресок, багатофігурних композицій. Олена Крюкова – майстер віршової фрески. Вона не боїться великої форми, сліпучих контрастів, чистих фарб. Усередині збудованого нею словесного собору звучить музика. Її не сплутати ні з чим. Перед нами робота художника – одного з небагатьох у сучасній російській літературі, хто насмілився кинути виклик мінливій моді силою та вічністю потужного образу.