«Я давно вже оплакала музичний репертуар мого дитинства. „Сонатіна“ Клементі… „Турецьке рондо“ Моцарта… Нескінченна одноманітність етюдів Черні… Зараз мої пальці біжать хіба що клавішами комп'ютера. Але часом нога несвідомо ще намагається намацати педаль: пом'якшити той чи інший „звук прози“, пригасити інтонацію... Все ж таки міцно застряє в нас дитинство – його світло, його сльози, і ці південні зірки, що колись висіли над самою маківкою. , белькотіли, миготіли, кружляли ... а з роками тьмяніють чомусь і віддаляються від нас все далі і далі ». Зміст: Повісті: Коли ж піде сніг? Подвійне прізвище уроку фізики Будинок за зеленою хвірткою «Все той же сон!..» День прибирання Уроки музики Терновник Один інтелігент сів на дорозі Яблука з саду Шліцбутера Циганка Душегубиця