Це зворушливе, часом дуже сумне, але подекуди неймовірно кумедне оповідання цілком складається з простих, наївних, але дивовижних у своїй щирості листів, які протягом усього життя натурниця Шурочка адресує своїй бабусі, легендарній революціонерці Олександрі Коллонтай. Неспішно, разом із героїнею роману, читач поринає у світ, який створює собі Шурочка: її чоловіки, її нещастя, її життєві удачі та душевні негаразди — і все це на тлі її непереборної тяги до прекрасного, до гармонії, якої прагне незріла душа жінки і знанням про яку обдарував її перший чоловік - власний вітчим. Наприкінці життя натурниця, що зістарилася, приходить до розуміння простої істини: кров предків — не завжди та основа, на якій можна збудувати власне щастя…