— Навіщо ми тобі? - шепочу, відступаючи назад і обіймаючи свій живіт у захисному жесті. — Ти ж сам відвіз мене тоді на... аборт, — останнє слово дається мені важко. Ти ж обіцяв. Сказав, що відпустиш, коли... — прикриваю очі, бо навіть вголос не вистачає сил сказати, що батька більше нема. Артем наближається, піднімає моє обличчя за підборіддя і гарчить мені в губи: — Розлучення не буде, Аврора. Все змінилось. Мені потрібна ця дитина. Півроку тому мені вдалося втекти від мого чоловіка і зберегти дитину. Але Артем з'явився у нашому житті знову. І не збирається відмовлятися від малюка…