«… Їхня критика «реального життя» не глибока – як видно, наприклад, із наведеної цитати. Послідовного пояснення «хаосу», яке вони бачать, вони не дають. Хаосу суспільного життя відповідають і форми хаотичного пізнання та мислення. Але якщо їх загальні концепції «дійсності» так мало задовільні, завдяки своїй «абстрактності», це не заважає представникам іспанського Ренесансу входити до більш ґрунтовної, детальнішої оцінки деяких соціальних явищ, у яких вони безпосередньо зацікавлені. Драматурги класичного періоду іспанського театру – яскраві виразники прагнень та настроїв однієї громадської групи, сформованої економічними пересуваннями епохи Ренесансу. …»