ВІД АВТОРА

Той, від чийого обличчя – іноді пристрасно, іноді відсторонено – ведеться ця розповідь, не людина, а старий, пошарпаний, але високоякісний фотоапарат з дволінзовим довгофокусним об'єктивом, який часто знімає те, що краще не знімати, а часом і те, що зняти неможливо. Він не тільки реєструє найтонші нюанси світла і тіні, стиснуті між біло-чорних полюсів дня і ночі, жінки і чоловіки, неба і землі, духу і тіла, добра і зла, життя і смерті, але ще й відміряє клацанням свого затвора протягом часу, а його надчутлива плівка (400T.MAX) здатна вловлювати сяйво, що випромінюється Всесвітом. На жаль, людина, яка ось уже тридцять років пестить і плекає цю допотопну камеру, чи то дилетант і тупиця, чи то просто недотепа: і переваливши за п'ятдесят, не зрозуміла, песиміст він чи оптиміст, – знай собі ловить нерозділеним об'єктивом незрозуміле життя інших людей; його губи розтягнуті в самозабутній посмішці, і на світі він зовсім один.