Коли називають ім'я Поля Гогена, перед нашим поглядом передусім виникають численні океанійські полотна з пронизаною жаром сонця природою, з міцно скроєними таїтянами та таїтянками, які ніби вросли своїми великими, трохи незграбними ступнями в гарячу землю. Чому ж у цьому земному раї, в якому кисть художника не виявила жодної темної плями, життя його скінчилося в злиднях і горі? І що привело в цей дивний, казковий світ живописця, якого ми називаємо французьким, незважаючи на те, що майже все його творче життя було пов'язане з островами Океанії? Відповіді на ці питання може дати епістолярну та літературну спадщину, яка залишилася після смерті художника і яка є своєрідним коментарем до його великої творчості. Ці тексти є ключем до розуміння і складного творчого шляху, пройденого Гогеном, та його особистого життя, повного бурю та потрясінь. Денн, Д. де Монфреду та інших), до письменників і музикантів, із якими його пов'язували дружні чи ділові відносини| а також автобіографічний твір «Ноа Ноа» та уривки з книги «Перш і потім», написаної в Океанії незадовго до смерті художника, що носять щоденниковий характер.