«На початку вересня до класу прийшла нова. Не першого, як усі, бо кілька днів хворіла на застуду. Вона щойно повернулася з Південної Америки і не переносила поки що московського клімату. У далекій неймовірній країні її тато працював військовим аташе. Ніхто не знав, що це означає – військовий аташе. Але звучало ще красивіше, ніж льотчик-космонавт чи олімпійський чемпіон. Назва країни теж хвилювала уяву в ті часи, коли навіть Польща здавалася екзотичною землею, повною недоступних небачених чудес…» Розповіді Галини Артем'євої – мудрі, тонкі та чесні. Усі вони – про нас, звичайних людей, які живуть своїм звичним життям. Це історії про радість і смуток, про спокуси і ті звичайні чудеса, які часом рятують нас у найважчі моменти, про байдужість і безмежну любов.