«Натхненна проповідь нелюдяності». "Дивовижна здатність бачити те, чого немає". Такими словами, зустріла цю книгу латиноамериканська критика. Чилійський письменник Хосе-Марія Віллагра ще досить молодий і, напевно, заслуговує не тільки на приємні слова, але, так чи інакше, «Антарктида» — повість, яка змусила про нього говорити. «Антарктида» — класична утопія. І, як утопія, вона кошмарна. Люди вмирають від щастя! Що може бути безнадійнішим? Рай, по суті, це також кінець світу. Принаймні рай на землі. Це світ, де немає зла, а отже, і немає добра. І де любов не відрізняється від звірства. Втім, чи так фантастично все це? Незважаючи на футурологічну спрямованість, основна ідея цієї повісті продовжує тему, якій по суті присвячена вся світова культура: все довкола не те, чим здається. Все навколо тільки здається нам. І до реального світу сказане відноситься значно більшою мірою, ніж до вигаданого. Герої цієї книги задаються питанням, яке зводить з розуму людей з часів Платона та Аристотеля. Чому життя тільки здається нам? З цього питання і починається втеча від нереальності буття.