Перед вами збірка легкої короткої прози від відомої російської письменниці Вікторії Токарєвої. До книги увійшла автобіографічна повість «І життя, і сльози, і кохання…», а також чотири захоплюючі оповідання: «Рідні», «Ніколи», «Зупинися, мить…» та «Як справи, Веруха?» Якось Вікторію Токарєву – вже письменника – запросили на програму «Доля людини». Цей факт і сама назва передачі змусили автора поринути у спогади і поставити поруч не найприємніших питань. Чи вдалося її життя чи все пішло навперекій? Чого вона досягла? Що справдилося з того, про що вона мріяла? А успіх? Це її заслуга чи все записано заздалегідь у книзі доль?.. У двадцять років Вікторія хотіла надрукуватись у журналі «Юність». І їй це вдалося: невдовзі вийшла стаття під назвою «Країна чудес». Про що був текст? Не так вже й важливо. Статтю надрукували, і це було щастя. Але чим і як жила наймолодша письменниця у ті непрості дні? Хто був з нею поряд і якими були долі цих людей? Ніхто не розповість про все це краще, ніж сам автор. «Коли довго дивишся на сонці, потім не бачиш нічого довкола себе. Все знебарвлено. Тож і я. Жила, нічого не бачачи довкола себе. А на що дивитись? Мене рятувала сім'я, яка міцно стояла, як скеля. Мене рятували мої ненаписані книги та мій талант, хоч і нескромно про це говорити. Талант - як немовля: репетує, вимагає, його треба обслуговувати, забуваючи про себе. Мій талант тримав мене на плаву і говорив: "Нічого не скінчилося, все ще буде". Вікторія Токарєва