Якщо у командира була душа, він йшов в атаку. І гинув з чистою совістю. В той же час жорстокі, цинічні, випадкові люди в армії, та просто пройдисвіти, як таргани прибивалися до теплих і солодких, а головне безпечним щілинам. Жили ми на війні, як худобу, і до смерті відносилися приречено, по-скотски. Безперебійно, інтенсивно і відлагоджено працювала машина смерті. У командирів не було ніяких нових ідей і цілей, широти задуму і несподіваність, повна відсутність полководницького стратегічного мислення.