Сонце палило йому потилицю, а всі м'язи ніби кричали від болю. Ноги підкошувалися, і нарешті він таки звалився на розпечений пісок. Гарячі голки впивалися в шкіру. Він відчайдушно борсався, намагаючись підвестися, а пісок погрожував поглинути його, мов трясовина. Він озирнувся, перевіряючи, чи немає погоні. Далеко позаду виднілася велика піщана хмара, і вона поступово наближалася. Їх було багато. Відчувши, як по щоках струменіть сльози, він знову спіткнувся і скотився з оксамиту. Він вимотався до краю, тіло його обм'якло, як ганчірка. Нарешті він перестав котитися і просто лежав біля підніжжя дюн і дивився у блакитні небеса.