Життя, побачене крізь призму сприйняття дитини чи підлітка, – одна з найулюбленіших тем американських письменників-жителів півдня, схожа ними, здавалося б, вздовж і впоперек. Але ніколи, мабуть, це життя ще не поставало настільки задушливим і клаустрофобним, як у романі «Неонова біблія», написаному вундеркіндом американської літератури Джоном Кеннеді Тулом ще в 16 років. провінційних дірок, яким не було і немає рахунку на Глибокому Півдні. Здається, тут розморився і заснув час. Повільно, неквапливо спалахують у цій сонній тиші пекучі небезпечні пристрасті, тліють дрібні злісні конфлікти. Здається, нічого не відбувається: провінційний Південь вміє довго приховувати за респектабельністю вибілених фасадів і освітлених строкатим неоном церковних вітражів ревнощі і ненависть, збочено-болючі бажання та гіркоту занапащених надій, і глуху тугу скалічених доль. Але одного разу хтось, утомившись мовчати, починає діяти – і тоді події котяться, ніби смертоносний камінь, що звалився з гори…